Міжнародний юридичний вісник: актуальні проблеми сучасності (теорія та практика)

ПРАВА ЗАСУДЖЕНОГО В РАЗІ ВИЗНАННЯ ТА ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ІНОЗЕМНИХ СУДІВ І МІЖНАРОДНИХ СУДОВИХ ОРГАНІВ У ЗВ’ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ ЗАСУДЖЕНИХ ОСІБ

2023-12-12T09:39:28+02:00

Стаття присвячена питанням виконання вироку суду іноземної держави та приведення вироку суду іноземної держави у відповідність до законодавства України, що продовжує обвинувальну діяльність компетентного органу іноземної держави, оскільки вирішується питання про реалізацію наслідку засудження особи. Також потребує змістовного розширення і розгляду не тільки як встановлення події кримінального правопорушення, викриття особи, яка вчинила кримінальне правопорушення (її встановлення, повідомлення їй про підозру), складання обвинувального акта, пред’явлення обвинувачення, підтримання його у суді, застосування заходів забезпечення кримінального провадження, а й як забезпечення реалізації засудження особи шляхом фактичного виконання вироку.

СУДОВА ЕКСПЕРТИЗА У СФЕРІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ЩОДО СОРТІВ РОСЛИН: НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

2023-12-12T09:43:16+02:00

У статті досліджено нормативно-правове забезпечення судової експертизи у сфері інтелектуальної власності щодо сортів рослин. Проаналізовано головні міжнародні нормативні акти у сфері захисту рослин та охорони прав інтелектуальної власності на сорти рослин, а саме: Міжнародну конвенцію про захист рослин, Міжнародну конвенцію про охорону нових сортів рослин, Договір про патентне право. Встановлено, що міжнародні документи, які ратифіковані Україною, містять положення, котрі імплементовано в національне законодавство та використовуються у правоохоронній діяльності і правозастосовній практиці. З’ясовано, що на рівні національного законодавства сферу захисту прав інтелектуальної власності на сорти рослин регулюють Цивільний кодекс, Господарський кодекс, Кримінальний кодекс, закони «Про рослинний світ», «Про насіння і садивний матеріал», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про авторське право і суміжні права», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про захист рослин», «Про охорону прав на сорти рослин». Загальні положення права людини на інтелектуальну власність визначено у Конституції України. Закони містять взаємопов’язану несуперечливу термінологію сфери рослинного світу та захисту прав інтелектуальної власності на сорти рослин; перелік документів, які посвідчують процедуру подання заявки на реєстрацію нового сорту рослин, проведення кваліфікаційної експертизи й отримання патентів та свідоцтв; строки чинності майнових прав інтелектуальної власності на сорти рослин; регулювання відносин суб’єкта господарювання – роботодавця для винахідника (автора) сорту рослин; відповідальність за порушення норм щодо захисту прав інтелектуальної власності на сорти рослин та ін. Наголошено, що, крім положень цих законів, судова експертиза у сфері інтелектуальної власності на сорти рослин регулюється Законом «Про судову експертизу» та відомчими підзаконними нормативно-правовими актами. Розмежовано кваліфікаційну експертизу зі встановлення нового сорту рослин, яку проводять фахівці Українського інституту експертизи сортів рослин, як науково-технічну, та судову експертизу у сфері інтелектуальної власності на сорти рослин, котру виконують судові експерти, що мають відповідні і належним чином оформлені повноваження на такий вид судово-експертної діяльності. Зроблено висновок про трирівневу систему нормативно-правового забезпечення судової експертизи у сфері інтелектуальної власності на сорти рослин: міжнародні акти, Конституція, кодекси та закони України, відомчі підзаконні нормативно-правові акти.

СХЕМИ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНІВ ОКРЕМИМИ ПРАЦІВНИКАМИ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ ПУБЛІЧНОГО ПРАВА

2023-12-12T09:48:06+02:00

Стаття присвячена висвітленню способів вчинення злочинів окремими працівниками юридичних осіб публічного права. Проводиться детальний, криміналістичний аналіз способів вчинення злочинів керівниками суб’єктів великих підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50% та підслідність яких віднесена до компетенції Національного антикорупційного бюро України. Дається визначення та розкривається зміст таких понять, як: «способи вчинення злочинів», «привласнення», «розтрата», «заволодіння».

КРИМІНАЛІСТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО РОЗСЛІДУВАННЯ ПРОТИПРАВНИХ ДІЙ, ЯКІ ВЧИНЯЮТЬСЯ ПРАЦІВНИКАМИ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ ЩОДО ВИННИХ (ПІДОЗРЮВАНИХ) ТА НЕВИННИХ ОСІБ ІЗ ВИКОРИСТАННЯМ СЛУЖБОВОГО СТАНОВИЩА

2023-12-12T10:03:59+02:00

У статті наведено криміналістичні рекомендації, які вказують слідчому (детективу) на найбільш оптимальний шлях розслідування протиправних дій, які вчиняються працівниками правоохоронних органів cтосовно винних (підозрюваних) та невинних осіб шляхом зловживання службовим становищем або шляхом перевищення службових повноважень. Акцентовано на тому, що якість досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів у сфері службової діяльності, прямо пропорційно буде залежати від розумових здібностей слідчого (детектива), його практичного досвіду та психологічних якостей, тому що саме ці показники впливають на можливість слідчого (детектива) швидко реагувати на зміну ситуацій та певних обставин у кримінальному провадженні, появу нової інформації щодо розслідуваної протиправної події та можливості правильно й ефективно використовувати криміналістичні рекомендації, які вказують на найбільш оптимальний шлях розслідування кримінального правопорушення такої категорії.

ПОМИЛКИ СЛІДЧОГО ПІД ЧАС ПІДГОТОВКИ, ПРИЙНЯТТЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ РІШЕНЬ НА СТАДІЇ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ

2023-12-12T10:08:00+02:00

Метою статті є дослідження та аналіз питання щодо помилок слідчого під час здійснення досудового розслідування. Для кримінального процесу й криміналістики слідчі помилки викликають інтерес з точки зору їх диференціації та розробки засобів виявлення, виправлення та попередження їх вчинення у майбутньому. Основним завданням є дослідити помилки слідчого під час досудового розслідування кримінальних правопорушень та запропонувати способи їх виправлення. З’ясовані помилки слідчого під час реалізації процесуальних рішень на досудовому розслідуванні, надані типові помилки під час проведення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій. Розглянуто співвідношення процесуальних і тактичних помилок слідчого, що виявляють під час розслідування кримінальних правопорушень. Практична цінність роботи полягає в наданні рекомендацій щодо недопущення помилок під час реалізації процесуальних рішень на досудовому розслідуванні, виправленні помилок під час проведення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій. Емпіричні результати, зокрема вивчення матеріалів слідчої практики та спеціальної літератури, дозволили надати визначення, ознаки слідчих помилок, здійснити класифікацію та запропонувати способи їх виправлення.

ПРОВЕДЕННЯ КОМП’ЮТЕРНО-ТЕХНІЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ ПІД ЧАС РОЗСЛІДУВАННЯ КІБЕРЗЛОЧИНІВ

2023-12-12T10:11:28+02:00

Стаття присвячена особливостям проведення комп’ютерно-технічної експертизи під час розслідування кіберзлочинів. Зазначено, що даний вид кримінальних правопорушень не залишає видимої слідової картини на місці вчинення, є складними в контексті виявлення та розкриття, що зумовлено як застосуванням засобів віддаленого доступу, так і специфічним, нематеріальним (у традиційному криміналістичному значенні) місцем учинення злочину – кібернетичним простором. Крім того, встановлено, що об’єкти експертизи можна поділити на апаратні (персональні комп’ютери у будь-яких варіантах виконання; периферійні пристрої до персональних комп’ютерів; мережеві апаратні засоби; інтегровані системи; будь-які комплектуючі цих компонентів), програмні (системне програмне забезпечення; прикладне програмне забезпечення) та інформаційні (текстові й графічні файли, створені з використанням комп’ютерів або мобільних пристроїв; аудіовізуальні (мультимедійні) дані; інформація у форматах баз даних та іншого прикладного програмного забезпечення).

ОКРЕМІ ПИТАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ ЯК ЗАПОБІЖНОГО ЗАХОДУ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

2023-12-12T10:14:01+02:00

Стаття присвячена питанням застосування запобіжних заходів в умовах воєнного стану. Встановлено, що винятковим запобіжним заходом є тримання під вартою, яке може бути застосоване лише, якщо буде доведено, що більш м’які запобіжні заходи не здатні запобігти ризикам, які передбачені ст. 177 КПК України. Зазначено, що особливою є й процедура скасування запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або зміна запобіжного заходу з інших підстав. Так, у разі введення в Україні або окремих її місцевостях воєнного стану, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та/або інших держав проти України підозрюваний, обвинувачений, який під час досудового розслідування або судового розгляду тримається під вартою, крім тих, які підозрюються у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, а також кримінальних правопорушень, передбачених чітко визначеними статтями Кримінального кодексу України, має право звернутися до прокурора з клопотанням про скасування цього запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період. Крім того, зміна запобіжних заходів можлива лише за певних умов, а саме, в одному випадку – клопотання обґрунтовується бажанням використати кошти, передані в заставу для цілей оборони України, а в другому, така заміна можлива лише у місцях ведення активних бойових дій.

ПРИХОВУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ, ВЧИНЕНИХ У МІСЦЯХ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ, ТА ЗАСОБИ ЇХ ПОДОЛАННЯ

2023-12-12T10:16:34+02:00

Стаття присвячена дослідженню особливостей, які пов’язані із приховуванням злочинів, що вчиняються ув’язненими та співробітниками Державної кримінально-виконавчої служби на території виправної установи. На сьогодні вчинення кримінальних правопорушень на території виправної установи дуже рідко набуває резонансного характеру. Це пов’язано із багатьма факторами. Одним із таких факторів є «дисципліна» та «традиції», які вже багато десятиліть як вкорінилися у місцях позбавлення волі. Якщо говорити про «дисципліну», яка має вплив на нерозголошення інформації стороннім особам, то вона більше стосується персоналу виправної установи. Після розголошення ув’язненим відомостей, які стосуються вчинення злочинів співробітниками пенітенціарної установи, або розголошення інформації про перевищення останніми своїх службових повноважень, до ув’язнених застосовуються репресивні методи впливу фізичного та психологічного характеру. У нашому дослідженні охоплені найбільш поширені способи приховування кримінальних правопорушень на території виправних установ, серед яких: маскування злочину; інсценування злочину; обман; приховування суб’єкта злочину; знищення фактичних даних та інші способи. Для більш повного охоплення проблемних питань, котрі пов’язані із приховуванням злочину у місцях позбавлення волі, нами наводиться певний перелік суб’єктів, серед яких найбільш ймовірними суб’єктами приховування є адміністрація виправної установи та її персонал, ув’язнені, відвідувачі в’язниці. Приділяється значна увага «режиму виправної установи», не тільки як засобу підтримання правопорядку співробітниками Державної кримінально-виконавчої служби України, але й як основному джерелу приховування фактичних даних, які можуть бути використані у для доведення або спростування винуватості особи. У першу чергу, це пов’язано із тим, що проведення слідчих (розшукових) дій на території виправної установи регулюються не тільки Кримінальним процесуальним кодексом України, але й Кримінально-виконавчим кодексом України та «Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань». У зв’язку із цим співробітникам Національної поліції України можуть вчинятися перешкоди адміністрацією установи виконання покарань, якщо остання буде не зацікавлена у результатах досудового розслідування. Здійснюється огляд превентивних заходів, які мають на меті запобігання вчинення кримінального правопорушення, а також розв’язання проблеми, пов’язаної із приховуванням вчинених кримінальних правопорушень у місцях позбавлення волі.