ДОМАШНІЙ АРЕШТ ЯК ГУМАННИЙ ЗАПОБІЖНИЙ ЗАХІД АБО АЛЬТЕРНАТИВА ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ

Анотація

У статті звернено увагу на альтернативний запобіжний захід, а саме домашній арешт, порядок якого чітко передбачено чинним Кримінальним процесуальним кодексом України. Домашній арешт як інститут кримінального процесу активно закріплюється у вітчизняному законодавстві. Серед науковців вважається, що зазначений вид запобіжного заходу є більш гуманний порівняно з триманням під вартою. Його запровадження є прогресивною сходинкою в українському законодавстві та полягає в обмеженні рамками житлового приміщення свободи пересування особи підозрюваного, обвинувачення та застосовується як більш м’яка альтернатива щодо взяття під варту. Варто зазначити, що за своїм характером, обсягом обмежень домашній арешт є певною мірою рівнозначним до обмеження волі. Крім того, звертається увага на те, що чинним законодавством належно не закріплено обсяг прав, обов’язків підозрюваного, обвинуваченого, що призводить до проблеми врегулювання застосування домашнього арешту з боку держави, порушення цінностей, додаткових обмежень для підозрюваного, обвинуваченого. При цьому проводиться аналогія щодо питання обмеження прав особи підозрюваного, обвинуваченого під час застосування домашнього арешту із законодавством США та Франції. Наведено та проаналізовано статистичні дані за 2019‒2020 роки щодо кількості задоволених слідчими суддями у процесі досудового розслідування за наслідками розгляду клопотань слідчого, прокурора про застосування до підозрюваного, обвинуваченого домашнього арешту. Крім того, звернено увагу на порядок національного забезпечення здійснення контролю за особою підозрюваного, обвинуваченого, а також за виконанням обов’язків, покладених на неї під час виконання ухвали суду про домашній арешт. Аналізуючи практику застосування положень Кримінального процесуального кодексу України щодо застосування домашнього арешту, варто зазначити про існування певних проблемних питань, які потребують як законодавчого, так і практичного вирішення. Зазначено, що ця проблематика полягає в удосконаленнях умов перебування під домашнім арештом, дотримання правоохоронними органами права підозрюваного, обвинуваченого на його особисте життя, недопущення випадків втеч осіб з-під домашнього арешту. Разом з тим питання щодо застосування домашнього арешту повинні бути вирішені з урахуванням практики інших держав, оскільки Європейський суд з прав людини стверджує, що вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод. Також зазначено, що особливої уваги заслуговує питання застосування технічних засобів контролю (електронних засобів контролю) за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, що полягає у закріпленні на тілі пристрою, який дає змогу відслідковувати та фіксувати місцезнаходження особи. Враховуючи, що законодавцем не передбачено чіткої норми, яка передбачала б відповідальність за порушення підозрюваним, обвинуваченим за втручання в роботу електронного засобу контролю, пропонується внести зміни у Кримінальний кодекс України та закріпити чітку норму, яка б передбачала кримінальну відповідальність за втручання в роботу електронного засобу контролю, та передбачити санкцію «… карається штрафом від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до п’яти років».