МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ СВІДКІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Анотація

У статті розглядаються проблемні аспекти захисту безпеки свідка як особи, яка бере участь у кримінальному провадженні. Висвітлено стан нормативного забезпечення безпеки свідка з використанням порівняльно-правового аналізу національного законодавства із законодавством деяких іноземних країн. З’ясовано перспективні можливості імплементації окремих аспектів іноземного законодавства до законодавчих актів національної правової системи. Визначено, що законодавство Австрійської Республіки, а саме Федеральний закон № 526, чітко визначає коло свідків, які можуть бути включені до програми захисту свідків. Відповідно до цього закону свідками є особи, яким загрожує небезпека через наявність у них істотної інформації щодо справи про злочини, пов’язані з організованою злочинністю, про злочини проти державного ладу, про злочини у сфері протиправної торгівлі наркотиками та деякі інші тяжкі злочини. Констатовано, що питання захисту учасників кримінального провадження від незаконного фізичного чи психічного впливу сьогодні є досить актуальним. Одним із основних напрямів виявлення, попередження, розкриття, розслідування та попередження злочинів є належно проведене розслідування кримінального правопорушення. Безперечно, у процесі розслідування злочину правоохоронними органами важко переоцінити значення показань свідків злочину. Однак значна кількість свідків приховує факти злочину і не звертається до відповідних правоохоронних органів чи судів. Це призводить до зростання індексу латентності злочинів, безкарності злочинців, порушення нормального ритму життя громадянського суспільства. У більшості зарубіжних країн до осіб, які є носіями певної юридично значущої інформації, застосовується велика кількість різноманітних, гарантованих державою заходів для забезпечення їх перебування як свідка та подальшого безпечного існування. Реалізація такого захисту стала суттєвою потребою для українського суспільства. Програми захисту свідків у розвинених країнах надають не лише фізичний захист, а й моральну та матеріальну допомогу потерпілим, свідкам та іншим учасникам кримінального процесу. Наголошено, що наразі в Україні відсутня комплексна система забезпечення захисту свідків та потерпілих у кримінальному провадженні. Основу правового регулювання в цій сфері становить Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві». Заходи безпеки Австрії подібні до європейських держав: переміщення свідка в безпечну зону, переїзд до іншого місця проживання (інше місто чи навіть інша держава); створення нової «історії» життя людини (легенди), оформлення нових документів; охоронець; зміна документів, що посвідчують особу; прив’язування нових документів до існуючих баз даних; відстеження паролів та електронних листів і логіни, надані клієнтом; соціальна адаптація до нового місця проживання; психологічна допомога потерпілому (свідку) та ін. Виявлено, що французьке законодавство з метою максимального захисту свідків допускає навіть повну анонімність особистих свідчень. Це достатньо ефективний стимул для особи давати такі докази і значно дає правоохоронним органам можливість спростити процедуру захисту свідків. Зроблено висновок, що концепція захисту свідків і потерпілих має включати забезпечення всіх трьох компонентів. Проте поняття безпеки у законодавстві та теорії кримінального процесу не тотожні, тоді як у теорії наразі немає загальноприйнятого визначення поняття «безпека».